/ Українська, DBT-C, Суперсенсори / By Francheska Perepletchikova
Діалектика — це наука про базові закони руху, процесу. Вона узагальнює основні принципи, за якими відбуваються зміни. Діалектика нараховує три основні закони: 1) з кількості в якість, 2) все містить у собі свою протилежність і 3) заперечення заперечення. Тут ми розглянемо 2-й і 3-й закони.
Закон “все містить у собі свою протилежність” передбачає, що будь-що має суперечливу природу. Простіше кажучи, це означає, що все має дві сторони. Вони не тотожні та не однакові, але взаємодоповнюють одна одну, оскільки перебувають у діаметральній протилежності. Такими є день/ніч, життя/смерть, добре/погано, біле/чорне, інь/янь, чоловік/жінка тощо. Наприклад, відвідувати школу важко та нудно, адже вдома зазвичай веселіше І ВОДНОЧАС саме школа дає нам знання, необхідні для ефективного подолання життєвих викликів.
Одна й та сама річ може бути 1) прийнятною з однієї точки зору, але не з іншої (наприклад, пірсинг може вважатися “крутим” і естетично привабливим з точки зору підлітка, але не з точки зору батьків); 2) прийнятною в короткостроковій перспективі, але не в довгостроковій (наприклад, самоушкодження ефективно знижує емоційне збудження в поточний момент, але є руйнівним для майбутнього); 3) прийнятною для досягнення однієї мети, але не для іншої (наприклад, змушування друзів грати в улюблену гру може дати дитині відчуття контролю, але й зашкодити стосункам); 4) прийнятною в минулому, але не в теперішньому (наприклад, смочок підходить для заспокоєння 6-місячної дитини, але не 6-річної); 5) прийнятною за одних обставин і неприйнятною за інших (наприклад, фізична агресія виправдана для самозахисту, коли фізичному благополуччю загрожує небезпека, і не виправдана, коли людині просто заважають досягти бажаної мети); і так далі.
На жаль, інформаційне поле, в якому ми існуємо, програмує нас бачити світ однобоким, де речі є взаємозаперечними. Це лише ілюзія. Насправді все завжди відбувається паралельно. Протилежності співіснують одночасно. Це парадокс, який є єдиною нормою нашого існування. Прикладом такого парадоксу з нашої попередньої бесіди є моя порада батькам присвячувати багато часу й зусиль відпрацюванню адаптивних навичок зі своїми дітьми І ВОДНОЧАС не очікувати, що діти будуть використовувати ці навички.
Інший приклад того, як це стосується ефективного батьківства — ми можемо приймати та не схвалювати одночасно. Основним механізмом прийняття є валідація, що означає “я розумію причини твоєї реакції, навіть якщо я не погоджуюсь із твоїми діями”. Батькам зазвичай важко зрозуміти та практикувати валідацію, тому що всі ми були запрограмовані на однобоке бачення світу. Батьки навіть повідомляють, що бояться валідувати, оскільки певні, що кажучи дитині “я розумію, чому ти на мене накричав/накричала”, транслюють схвалення та дозволяють дитині бути вербально агресивною в майбутньому. Це приклад ставлення до речей як до взаємовиключних — “якщо я не схвалюю, я не можу прийняти”. Насправді, нам потрібно приймати лише тоді, коли ми не схвалюємо. У випадку схвалення нам варто вдатись до підкріплення, а не до валідації. А от небажані реакції ми повинні валідувати, щоб закласти фундамент для змін. Це головна діалектика терапевтичного процесу — баланс між прийняттям і зміною.
Ефективність вимагає підтримки діалектичного балансу, де одна сторона є стабільною, а інша — гнучкою. Стабільність і гнучкість доповнюють одна одну. Якщо все або тільки стабільне, або тільки гнучке, то ми діємо однобоко. Нам потрібно навчитися практикувати діалектичне “і те, і інше” на противагу односторонньому “або-або”. Ефективне батьківство — це постійне балансування між 1) гнучкою стороною — “я збираю інформацію з різних джерел, щоб встановити правила з урахуванням точки зору моєї дитини, і я змінюю правила, коли з’являється нова інформація”; і 2) стабільною стороною — “я люблю тебе беззастережно, я приймаю все, що ти робиш, і я практикую принцип “немає місця для маневрів”. Безумовна любов полягає в тому, щоб постійно демонструвати та повідомляти нашим дітям, що їх люблять просто за те, що вони існують, без жодних умов чи вимог. Прийняття всього, що роблять діти, за визначенням, включає всі їхні небажані реакції, а механізм, що лежить в основі прийняття, — це валідація. У практиці “немає місця для маневрів” правил дотримуються саме в тому вигляді, в якому вони були розроблені та узгоджені, за винятком випадків, коли нова інформація вимагає зміни правила. Наприклад: “Я розумію, що ти хочеш пограти на своєму iPad ще 5 хвилин, але твій час вийшов”. “Немає місця для маневрів” — це протилежність поступливості.
Закон діалектики “заперечення заперечення” стверджує, що зміна — це розв’язання суперечностей між протилежностями. Напруга між протилежними сторонами створює щось нове — певний синтез, який виникає вже зі своєю протилежною стороною, і боротьба починається знову, породжуючи новий синтез. Те, що було раніше, заперечується тим, що є зараз, тобто це і є заперечення заперечення.
Однобокість веде до стагнації. Дійсно, нам потрібні дві ноги, щоб ходити, оскільки на одній нозі ми можемо тільки стояти або падати. Батьки часто замикаються в діалектичних дилемах однобокого підходу до виховання дітей. Оскільки протилежності притягуються, досить часто батьки природно репрезентують протилежні тенденції. Наприклад, один з батьків може бути більш поблажливим, в той час як інший — більш суворим. На жаль, без розуміння та практики принципів діалектики, напруга між сторонами не призводить до синтезу, а натомість призводить до того, що батьки стають все більш радикальними у своїх позиціях, щоб врівноважити одне одного. Наприклад, чим більш поступливим і непослідовним є один з батьків, тим більш контролюючим і суворим стає інший, і навпаки. Натомість їм потрібно рухатися до здорового синтезу, в якому їхні тенденції доповнюють одна одну, а не просто опонують. Наприклад, мати чіткі та реалістичні правила, А ТАКОЖ бути готовими до переговорів і надавати розумний рівень свободи для сприяння здоровому розвитку.
Будь-яке ефективне прийняття рішень вимагає балансування, врахування різних точок зору, нестандартного підходу, розгляду того, що було не враховано, і синтезу інформації для формулювання рішень на основі мудрого розуму. Ефективне вирішення проблем, засноване на діалектичних принципах, є темою нашої наступної бесіди.
