/ DBT-C, Українська, Суперсенсери / Авторка: Франческа Перепльотчикова
Інвалідація не є чимось поганим за своєю суттю. Натомість вона просто вказує, що щось не має сенсу. З іншого боку, валідація сигналізує про те, що щось навпаки цей сенс має. Щоразу, навчаючи якоїсь навички або проводячи когнітивну реструктуризацію, ми власне інвалідуємо, оскільки зауважуємо, що попередні підходи не придатні для досягнення бажаної мети (наприклад, якщо ви хочете жити щасливим життям, то самогубство цьому не допоможе). Щоразу, коли ми визнаємо той факт, що реакція має певні причини, ми валідуємо (наприклад, “Я розумію, чому хочеться порізати себе: це допомагає зменшити страждання в моменті”).
Оточення вважається інвалідуючим, якщо воно невибірково та повсюдно маркує реакції-відповіді дитини (наприклад, думки, почуття, різноманітну поведінку) як безглузді або невалідні. Наприклад, дитина плаче, вдаривши друга, який зламав її улюблену іграшку. Мати на це каже, що ніколи не можна бити своїх друзів, і плакати тут нема про що. Перше твердження інвалідує невалідне (справді, фізична агресія не є ефективним способом розв’язання проблем), а друге — інвалідує валідне (бо смуток — це адекватна реакція на втрату).
Більшість батьків суперсенсерів є вправними, люблячими та доброзичливими. Особливо це помітно в багатодітних сім’ях, де суперсенсер, так би мовити, “лізе на стінку”, у той час як у його чи її братів і сестер усе добре. Проблема полягає в тому, що “цілком гарне виховання” може виявитися недостатнім для задоволення потреб надчутливих дітей.
Надчутливість протилежна життєстійкості, яка являє собою здатність швидко відновлюватися після труднощів. Стійким дітям все як з гуски вода, що просто скочується з пір’я. Суперсенсери ж більше схожі на каміння, яке у воді одразу тоне. Стійкість також можна описати як психічний імунітет. У
межах цього порівняння надчутливі діти народжуються зі слабким або відсутнім психічним імунітетом і повинні вчитися його набувати.
Емоційна дисрегуляція виникає внаслідок взаємодії між дитиною, яка народилася без психічного імунітету, і батьками, недостатньо підготовленими до того, щоб допомогти дитині в процесі його набуття. У випадку, коли оточення не в змозі адекватно задовольняти потреби, дитина дестабілізується ще більше. Ще більш дестабілізована дитина продовжує випробовувати можливості оточення адекватно реагувати, що призводить до подальшої дестабілізації дитини, і так далі. Таким чином, інвалідуюче оточення, як правило, є не відправною точкою, а результатом трансакції між потребами дитини та нездатністю батьків задовольнити ці потреби. Своєю чергою, трансакція між емоційно чутливою дитиною та інвалідуючим оточенням з часом може призвести до розвитку психопатології. Дійсно, дослідження показують, що в таких дітей наявний підвищений ризик розвитку проблем, пов’язаних із вживанням алкоголю та психоактивних речовин, суїцидальністю та несуїцидальними самоушкодженнями, депресіями, тривогами та розладами особистості в підлітковому та дорослому віці. Основними цілями DBT-С є навчити таких дітей адаптивних навичок копінгу та ефективного розв’язання проблем, а їхніх батьків — створювати валідуюче та готове до змін оточення.
