/ Українська, DBT-C, Суперсенсори / By Francheska Perepletchikova
Базовою метою терапії є набуття здатності більш ефективно маніпулювати собою та іншими людьми — тобто навчитися безпосередньо впливати на себе, що опосередковано впливатиме на оточення. Маніпуляція протилежна силовим методам і дозволяє встановлювати та підтримувати здорові стосунки з собою й іншими людьми. Одним з головних інструментів маніпуляції є валідація — тобто просте повідомлення іншій людині про те, що ви розумієте її точку зору, без критики та осуду. Валідація закладає фундамент для змін.
Ми всі функціонуємо за сценаріями. Наше відчуття безпеки ґрунтується на здатності встановлювати контроль у поточному моменті та зберігати його в майбутньому. А наша здатність підтримувати безпеку в майбутньому залежить від нашої здатності правильно прогнозувати та завчасно готуватися. Ось чому ми прописуємо в голові сценарії наступних кроків. Це не є цілковито свідомим процесом — ми робимо це автоматично, мимохіть. Наприклад, збираючись в магазин, ми складаємо в голові сценарій з послідовністю подій: “Я сяду в машину, доїду до магазину, припаркуюся, куплю такі-то продукти та повернуся додому”. І ми намагаємося дотримуватися наших сценаріїв, оскільки це дає нам відчуття контролю — “Я знаю, що відбувається і що станеться через хвилину, мої прогнози справджуються”. Мати рацію — надзвичайно важливо для нашого відчуття безпеки; ми зазвичай сердимось, коли нам доводять, що ми помиляємось, або коли щось заважає нашим планам.
Коли люди хочуть щось отримати одне від одного, вони також мають заздалегідь підготовлені сценарії: “Я скажу таке, вона відповість те, і ось як я буду діяти далі”. І, звичайно, ми хочемо, щоб розмова йшла за нашим власним сценарієм. Часто в результаті такої тенденції ми отримуємо не бажаний результат, а суперечку. Основними плодами суперечки є злість і наполягання кожної сторони на власній точці зору, намагання довести, що “я маю рацію, а ось ти помиляєшся”. Це приклад застосування силових методів, і така тактика є справді безрозсудною, адже коли ми хочемо збільшити свої шанси отримати бажане від іншої людини, останнє, що нам потрібно, — це розлютити її та змусити захищатися.
Що ми повинні робити натомість? Замість примусу нам варто вдатися до маніпуляцій. Одним з основних інструментів маніпуляції є валідація. Валідація полягає в висловленні розуміння того, що точка зору іншої людини, навіть якщо ми з нею не згодні, має для нас сенс з огляду на відповідні причини. Валідація — це визнання, а не схвалення. А оскільки наш світ побудований на діалектиці — все має дві сторони, що не збігаються, але доповнюють одна одну (наприклад, день/ніч, добро/зло, життя/смерть), — то усе має валідність. Все є валідним і невалідним водночас. Парадокс — це єдина норма нашого існування.
Приклад: дитина побилася з братом. Вона біжить до мами, щоб поскаржитися або пояснити, що сталося. У неї в голові є сценарій, у якому мама, ймовірно, скаже звичне: “Битися — це погано, не можна кричати на брата”, на що в дитини будуть заготовлені відповіді, які виправдовують її дії: “Але ж він перший почав і зламав мою нову пожежну машину!”. Звичайно, це правда, що крик не є способом розв’язання проблем. Однак констатація цього — не найкраща тактика для того, щоб допомогти дитині переглянути свою поведінку. Якщо мама буде діяти за цим сценарієм, все закінчиться черговою істерикою. Ми не можемо виграти гру, граючи за чужими правилами. Натомість необхідно зробити так, щоб грали за нашими правилами, в нашу власну гру. Але в жодному разі не шляхом примусу. У розглянутій ситуації вирішальною є валідація. Замість того, щоб виправдати очікування дитини щодо догани чи покарання, мама каже: “Ого! Це жахливо! Я б теж дуже розсердилася, якби хтось зламав мою улюблену іграшку!”
Щойно відбулося наступне — мама просто проговорила те, що хотіла прокомунікувати дитина, замість власне самої дитини. Вона повідомила, що наявні в дитини почуття мають місце бути, враховуючи ситуацію. Мама не сказала: “Ти молодець, що накричав на брата”. Повідомлялось саме про прийняття, а не про схвалення. Тож в результаті валідації: 1) мама усунула потребу дитини захищатися, сперечатися або наполягати; 2) повідомивши, що вона розуміє, приймає та не засуджує, мама знизила емоційне збудження дитини; 3) вона відступила від дитячого сценарію, що внесло момент розгубленості для дитини “а що ж я тепер скажу?”, що дозволило мамі ввести свою гру за власними правилами; 4) тепер мама має можливість обговорити з дитиною те, що сталося, і створити нову програму того, що робити натомість в подальшому; 5) а також працювати над розвитком здатності дитини слідувати новому плану реагування в майбутньому, практикуючи його в моменті та підкріплюючи похвалою, винагородою або балами.
Ось це ми й називаємо маніпуляцією!
