/ Українська, DBT-C, Суперсенсори / By Francheska Perepletchikova
Не бійтеся спалахів гніву під час сесії. Це все одно траплятиметься; до того ж такі спалахи можуть бути досить інформативними та релевантними для кінцевої мети. Вони надають терапевту можливість 1) спостерігати за взаємодією батьків і дитини; 2) продемонструвати батькам, як реагувати на проблемні ситуації; 3) відпрацювати батьківські реакції в цей конкретний момент; 4) продемонструвати батькам і дитині ефективне вирішення конфліктів, розв’язання проблем і використання навичок. Ігнорування проблемної поведінки під час сесії також допомагає генералізації витіснення (наприклад, на лайку не звертають уваги як вдома, так і в терапії).
DBT-C досить толерантна до форм дитячої поведінки, які можуть заважати проведенню сесії. Це пов’язано з тим, що в разі потреби терапія майже виключно покладається на батьківське навчання, що значно зменшує тиск, пов’язаний із забезпеченням повної залученості дитини під час сеансу. У DBT-C проблемна поведінка (вербальна агресія, погрози, лайка, крик, використання загрозливої жестикуляції, знецінення лікування як марної трати часу, біганина та інші форми поведінки, що відвертають увагу) просто ігнорується з метою допомогти дитині переналаштувати та перемикнути увагу, коли це доречно. Якщо така поведінка повторюється постійно, вона стає об’єктом корекційної програми.
Поведінка дитини, що заважає терапії, вирішується насамперед через 1) розвиток міцних стосунків між терапевтом і дитиною; 2) підкріплення бажаної поведінки в моменті та формування адаптивного реагування з часом; 3) ігнорування проблемної поведінки (за винятком випадків, коли поведінка є небезпечною); 4) орієнтація на природні наслідки (напр., дитина не отримує винагороду в якості заохочення за участь); 5) проведення ланцюжкового аналізу поведінки на наступних сесіях; 6) якщо дитина не проявляє активності, викладання матеріалу батькам з метою донесення цього матеріалу до дитини вдома через моделювання, обговорення, а також спонукання, закріплення та відпрацювання навичок.
Спроби коригування поведінки, що заважає терапії, під час сесії шляхом обговорення, аналізу, придушення поведінки шляхом покарання (за винятком небезпечних випадків) тощо, можуть навпаки підкріпити цю поведінку увагою, завадити досягненню цілей вищого рівня (наприклад, навчанню батьків навичкам), призвести до ескалації, погіршити стосунки між терапевтом і дитиною та негативно вплинути на бажання дитини відвідувати наступні сесії.
Під час інциденту реакція дорослого (тобто збереження спокою, валідація, використання навичок, генерування ефективних рішень, ігнорування, якщо це необхідно) має пріоритет над поведінкою дитини. Якщо дорослий демонструє ефективну поведінку, то навіть у випадку, коли дитина протягом двох годин перебуває у стані глибокої істерики, ситуація вирішується ефективно. У цьому випадку навколишнє середовище більше не взаємодіє з дитиною в дисфункціональний спосіб. Якщо застосовувати адаптивне батьківське реагування послідовно, з часом воно здатне призвести до створення валідуючого середовища, а трансакція, що виникла в результаті, може сприяти корекції емоційної та поведінкової дисрегуляції дитини. І навпаки, в ситуації, коли дитина ефективно відреагувала на стрес (наприклад, застосувала навички подолання, пішла, щоб запобігти ескалації), а реакція батьків була дисфункціональною (наприклад, вони вдалися до невідповідного покарання, крику чи погроз), інцидент не вдалося ефективно розв’язати. Без підтримки з боку оточення адаптивна поведінка дитини, яку ми спостерігаємо, швидше за все, так і залишиться ізольованою та спорадичною.
Навички можна відпрацьовувати з дітьми чотирма основними способами, зокрема під час 1) реальної проблемної ситуації; 2) опрацювання проблемної реакції після того, як стався інцидент, і репетиції альтернативних рішень; 3) відпрацювання навичок у гіпотетичних проблемних ситуаціях за допомогою рольових ігор; 4) випередження проблемних ситуацій, які можуть виникнути в найближчому майбутньому, і прийняття рішення про те, як на них реагувати. Порадьте батькам якомога частіше відпрацьовувати навички зі своїми дітьми. Поведінкова репетиція збільшує шанси дитини використати навичку в реальній стресовій ситуації. Крім того, це збільшує частоту підкріплення використання навичок.
Мотивація є ключовим фактором. Не тільки сім’я, а й терапевти повинні використовувати матеріальні винагороди. Позитивні стосунки між терапевтом і дитиною є дуже важливими та слугують джерелом мотивації, а матеріальні винагороди можуть допомогти вам швидше та ефективніше просуватися далі. Використовуйте цукерки, маленькі іграшки тощо. Це також допоможе у програмах формування.
Терапевти також можуть практикувати поведінку, що заважає терапії. У ДПТ для дорослих і підлітків виділяють цілий ряд таких видів поведінки, включно з нездатністю до діалектики (наприклад, дисбаланс між реципрокним і нереципрокним спілкуванням) і неповагою до клієнтів (наприклад, запізнення, пропуски призначених зустрічей, неохайний зовнішній вигляд). Всі ці проблеми стосуються й терапевтів DBT-C. Втім, поведінка, яка може бути особливо проблематичною для терапевта DBT-C, — це невміння толерувати інтенсивні емоційні прояви. Нездатність терапевта переносити спалахи дитячого гніву та інші поведінкові ескалації може призвести до спроб миттєво заспокоїти дитину і, як наслідок, до посилення дисфункціональної поведінки, а також до моделювання неефективного розв’язання проблем для батьків.
