/ Українська, DBT-C, Суперсенсори / By Francheska Perepletchikova
На цю дискусію мене наштовхнуло запитання, яке я отримала від учасниці мого курсу «Супербатьківство 101» — запитання, що його досить часто ставлять стурбовані батьки.
Вона написала:
«Вітаю, я прослухала цей курс кілька років тому. Він дуже сильно змінив моє життя. Я продовжую практикувати всі техніки. Це найкраща програма, яку я коли-небудь проходила.
Я пишу, тому що маю нагальне питання до Франчески. Вона точно знала, якою дитиною був мій син. Вона запитала мене, чи не здається мені, що він просто хоче здерти з себе шкіру через всю цю внутрішню гіперактивність, і чи дійсно єдиний час, коли він поводиться слухняно — це під час хвороби. Вони ніколи не бачились, але Франческа знала, який він.
Я хотіла б запитати її, чи часто суперсенсорам ставлять діагноз «психопатія»? Я просто намагаюся змиритися з тим, що бачу, і мені було цікаво дізнатися, що зазвичай можуть діагностувати у таких дітей».
Отже, ця занепокоєна мати запитувала, чи може її емоційно дисрегульована дитина-суперсенсор набути стану психопатії. Психопатія характеризується крайньою відсутністю емпатії, надмірно високою самооцінкою, недовірою до інших, хижацькою експлуататорською поведінкою, жорстокістю, імпульсивністю, труднощами з саморегуляцією та ризикованою поведінкою. Психопати можуть бути просто чарівними та авантюрними, але їм бракує совісті та почуття провини, і вони часто відмовляються брати на себе відповідальність за свої вчинки.
Якщо дитина є суперсенсором, у неї нульові шанси на розвиток психопатії. Суперсенсори емоційно чутливі, в той час як психопати (або діти з поведінковим розладом) — нечуйні та беземоційні. Обидві групи народжуються такими. У них різний мозок. На рівні фізіології у суперсенсорів лімбічна система (структура мозку, яка генерує емоції) більша за середню, тоді як у психопатів лімбічна система маленька і не здатна генерувати сильні емоції.
За іронією долі, обидві групи можуть мати дуже схожу поведінку — вербальну/фізичну агресію і навіть емоційне/фізичне насильство над іншими людьми. Однак функції цієї поведінки є різними! У суперсенсорів спалахи гніву здебільшого є механізмом копінгу, оскільки їх переповнюють цунамі емоцій, і крик/вереск/удари дійсно можуть допомогти на мить зменшити болісно інтенсивне емоційне збудження. У психопатів (або дітей з розладом поведінки) істерики мають насамперед інструментальну функцію — змусити інших людей дати їм те, що вони хочуть. Їхні сплески не є наслідком емоційного перенапруження.
У суперсенсорів також можуть бути істерики з інструментальною функцією, оскільки будь-яка поведінка є багатофункціональною. Ключовим моментом тут є те, яка функція проявляється найчастіше та «запалює іскру». Суперсенсори справді часто застосовують силу, щоб отримати бажане, але це насамперед пов’язано з тим, що їм дуже важко витримувати емоційний тиск, пов’язаний із затримкою в одержанні бажаного. Крім того, вони засвоюють, що силові методи працюють, оскільки оточення часто підлаштовується під них, щоб зупинити або запобігти спалахам гніву.
Суперсенсерам часто ставлять неправильний діагноз через збіг симптомів при різних розладах. Я хотіла б висвітлити тут лише найпоширеніші клінічні діагнози для суперсенсерів з емоційною та поведінковою дисрегуляцією, а також найпоширеніші помилкові діагнози.
Надмірна чутливість може бути різною за ступенем вираженості та інтенсивності. Інтенсивність надчутливості варіюється від 1) дитини, яка в перервах між спалахами здебільшого безтурботна і щаслива, до 2) дитини, яка більшу частину часу виглядає ніби наелектризованою (напруженою). Цікаво, що клінічні спостереження вказують на закономірність — перший тип дітей стає набагато більш дратівливим, коли вони хворіють, тоді як другий тип повністю розслабляється, коли хворіє. Крім того, ступінь надчутливості може варіюватися від найменш стійкої «сніжинки» до найбільш стійкого «метелика».
«Безтурботному» типу суперсенсорів з емоційною дисрегуляцією здебільшого діагностують депресивні розлади, тоді як суперсенсорам «наелектризованого» типу здебільшого діагностують розлад дисрегуляції настрою або переривчастий вибуховий розлад. Обидва типи в рівній мірі можуть отримати супутні діагнози тривожного розладу, РДУГ, біполярного розладу, а також мати серйозні соціальні проблеми; в дорослому віці може розвинутись МРО.
Всім типам суперсенсорів часто ставлять неправильний діагноз «опозиційно-викличний розлад» (ОВР) та «розлад аутистичного спектру» (РАС). Симптоми ОВР становлять лише перелік поведінкових проблем, які можуть однаково спостерігатися як у емоційно чутливих, так і у холодних/неемоційних дітей, навіть якщо їхні проблеми мають різне походження (як зазначалося вище). Емоційна чутливість також часто супроводжується ригідністю, проблемами сенсорної обробки, неадекватною соціальною взаємодією, складнощами в навчанні, імпульсивністю, труднощами з увагою та гіперактивністю. Ці проблеми перетинаються з симптомами РАС, що призводить до поширеної помилкової діагностики. Крім того, комбінація «наелектризованість» + «метелик» може бути помилково діагностована як розлад поведінки в дитинстві та антисоціальний розлад особистості в зрілості, через їхню інтенсивність та виражену поведінкову дисрегуляцію. У моменти емоційного сп’яніння суперсенсори дійсно можуть ставати жорстокими і навіть агресивними, не зважати на почуття інших, імітуючи холодність та неемоційність.
Точний діагноз дуже важливий, оскільки він визначає лікування. Суперсенсори потребують тренінгів з регуляції емоцій, щоб навчитися адаптивно справлятися з емоційними цунамі. Однак тренінги з емоційної регуляції не допоможуть психопатам вирішити їхні проблеми. Психопати (або діти з розладами поведінки) потребують тренінгу з вирішення проблем з конкретним мотиватором для зміни дезадаптивної поведінки — це здебільшого гроші (мало що інше для них працює). Обидві групи, однак, потребують тренінгів для батьків, які допоможуть їм навчитися ефективним технікам і протистояти впливу дисрегульованої поведінки своїх дітей, не вдаючись до силових методів, щоб відновити контроль або до пристосування, щоб уникнути ескалації конфлікту.
